Станіславови Михайло і Єлизавета, Бринд (Станіславова) Ніна, Галкіна (Станіславова) Валентина, Біліченко Григорій, Мисевич Володимир і Алфьорова Неоніла

Під час німецької окупації м. Вінниця родина Валентини Галкіної (Станіславової) переховувала єврейського хлопчика Аарона Бронштейна. Загалом у порятунку хлопчика брали участь семеро українців.

У травні 1942 р. в с. Жабелівка на Вінниччині в дім місцевого фельдшера Григорія Біліченка принесли пораненого хлопчика. Це був 10-річний Аарон Бронштейн. Селяни розповіли, шо німець хотів застрелити дитину, але тільки поранив у щелепу. Григорій зупинив кров, обробив рану й відвіз малого в сусіднє с. Вороновиця до хірурга Володимира Мисевича. Він прооперував Аарона й залишив мешкати в лікарні. Разом із дружиною Неонілою опікувався хлопчиною протягом наступних 10 місяців. Поступово одужуючи, той почав допомагати санітарам, і так тривало, аж поки один із пацієнтів не запідозрив у ньому єврея. Ааронові довелося втікати. Блукаючи, він дістався м. Вінниця й постукав до будинку Михайла та Єлизавети Станіславових.

«Мама нас уклала вже спати. Я ще не спала. А мама, як завжди, з батьком залишались і планували завтрашній день. І раптом відчинилися двері. Було темно. У нас у дворі були й собаки. Але вони Арончика знали, бо він часто до нас прибігав…» Зі спогадів Валентини Галкіної (Станіславової)

Побачивши нещасного хлопця зі шрамами на обличчі, Єлизавета нагодувала його, помила й поклала спати. Аарон нічого не знав про долю своїх рідних. Розповів тільки, що дивом вижив завдяки місцевим селянам, які принесли його до медика. Подружжя Станіславових вирішило опікувалася маленьким євреєм, цілком усвідомлюючи, що ризикує життям трьох власних дітей.

«Ми всі розуміли, що це дуже небезпечно було, але навіть не думали відправити його, жодної хвилини. У нас було лише дві кімнати, кухня і два коридори, але все одно вирішили залишити. Батько з горища скинув матрац та мʼякі речі, постелив йому в сараї, де були дрова. Арону облаштували там умивальник – відро з водою. Удень не дозволяли виходити. Я дивувалася, що він ніколи не плаче. Думала, напевно, коли ми спимо, то він плаче…» Зі спогадів Валентини Галкіної (Станіславової)

Улітку Аарон удосвіта виводив коня на пасовисько, а повертався вже після заходу сонця, щоб ніхто не бачив. Одного разу дорогою додому його намагалися зупинити якісь незнайомці. Це так налякало хлопця, що він вирішив утікати з м. Вінниця. Жебракуючи, тинявся околицями обласного центру. До Станіславових Аарон повернувся в березні 1944 р., коли з регіону витіснили нацистів. Від сестер Ніни й Валентини дізнався, що їхню маму Єлизавету гітлерівці розстріляли, запідозривши у співпраці з партизанами.

Аарон Бронштейн емігрував до Ізраїлю, але завжди пам’ятав своїх рятівників з України. На основі спогадів порятованого Яд Вашем визнав Праведниками народів світу сімох українців, які допомагали йому в часи Голокосту: Григорія Біліченка, Володимира Мисевича й Неонілу Алфьорову, Михайла і Єлизавету Станіславових та їхніх дочок Ніну Бринд і Валентину Галкіну.